Юридична відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби: проблеми кваліфікації, реалізації, звільнення від реалізації

Abstract

У статті визначено та розкрито зміст окремих теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із юридичною відповідальністю за самовільне залишення військової частини або місця служби (СЗЧ) та звільненням від неї.

Доведено, що правильна кваліфікація юридичної відповідальності за СЗЧ, разом із запровадженням дієвого механізму звільнення від неї, є запорукою підтримання необхідної чисельності підрозділів Сил оборони, рівня їх боєздатності у забезпеченні захисту України від російської агресії.

Установлено, що запровадження принципу часткової декриміналізації юридичної відповідальності за СЗЧ об’єктивно обумовлює певні проблеми його реалізації, повязані, зокрема, із: а) розумінням нормативного змісту ст. 407, 408 КК України, ст. 172.11 КУпАП; б) кваліфікацією юридичної відповідальності за СЗЧ; в) дією механізму звільнення від юридичної відповідальності за СЗЧ. Виявлено та розкрито окремі проблеми нормативного змісту ст. 407 КК України та ст. 172.11 КУпАП, як-от: а) закріплення вичерпного переліку ситуацій нез’явлення без поважних причин; б) відсутність закріплення поняття поважної причини; в) відсутність закріплення критеріїв самовільності.

З метою вдосконалення підходів до розуміння нормативного змісту ст. 407 КК України, ст. 172.11 КУпАП запропоновано розуміння понять поважної причини, самовільного залишення військової частини або місця служби, механізму звільнення від юридичної відповідальності за СЗЧ.

Виявлено та розкрито зміст окремих проблем кваліфікації юридичної відповідальності за СЗЧ, таких як: а) міра (ступінь) суспільної небезпеки СЗЧ; б) відмежування СЗЧ від дезертирства; в) визначення часового виміру СЗЧ.

Запропоновано розуміння механізму звільнення від юридичної відповідальності за СЗЧ як сукупності нормативних, інституційних та організаційних складових, які комплексно регулюють питання щодо: а) порядку звернення військовослужбовця, який прийняв рішення щодо добровільного повернення із СЗЧ, до уповноваженого органу; б) проходження відповідної процедури в межах компетенції відповідного органу або/чи судового розгляду; в) проходження процедури переводу (факультативно); г) поновлення на службі; ґ) відновлення грошового та інших видів забезпечення.

Установлено, що сьогодні зазначений механізм перебуває на стадії становлення, тому йому притаманні певні недоліки, які може бути усунено шляхом удосконалення нормативного регулювання та застосування відповідних інструментів.