Статті
Permanent URI for this collectionhttps://elar-kingu.kyiv.ua/handle/123456789/208
Browse
Recent Submissions
Item Політика історичної (національної) пам'яті у контексті безпекових проблем України(Київський інститут Національної гвардії України, 2025-06-30) Дручек, Олена Василівна; Druchek ,OlenaУ статті обґрунтовано важливість вивчення проблем історичної пам’яті та політики історичної (національної) пам’яті сьогодні, у період ведення росією проти України збройної агресії та інформаційної війни, виявом якої є перенесення протистояння у сферу суспільної свідомості та колективної історичної пам’яті. Проаналізовано основні підходи до поняття історичної пам’яті та запропоновано його розуміння як відображених у колективній свідомості знань і рефлексії щодо подій, традицій, ідей та теорій, за допомогою яких народ (етнічна спільнота) усвідомлює та зберігає своє минуле. Запропоновано розуміння поняття політики історичної (національної) пам’яті як сукупності соціальних практик, спрямованих на репрезентацію (модифікацію) певних образів спільного минулого, актуалізованих сучасним політичним контекстом. Доведено, що у сучасних демократіях формування (конструювання) політики пам’яті є одним із напрямів державної політики. Доведено, що політика історичної (національної) пам’яті об’єктивується у формі законодавства, стратегій, концепцій, які визначають способи відтворення минулих подій або пам’яті у суспільстві, інкорпоруючись у політичні декларації, урядові про-грами, пам’ятні практики, меморіальні об’єкти. Призначенням політики пам’яті є формування колективної інтерпретації минулого та визначення певних подій, символів чи особистостей, які необхідно вшановувати в суспільстві. Обґрунтовано, що наявний у сучасному українському соціумі кризовий стан історичної пам’яті, сукупно із недоліками та прогалинами в минулій реалізації політики історичної (національної) пам’яті, особливо, за умов інформаційної війни та впливу ворожої пропаганди, можуть перешкоджати єдності суспільства, спричинити серйозну загрозу суспільній злагоді та національній безпеціItem Феномен історичної пам'яті в контексті реалізації завдань сучасної освіти(2025-03-30) Дручек, Олена Василівна; Druchek, OlenaУ статті доведено, що важливість дослідження поняття історичної пам’яті у сучасних суспільно-політичних реаліях, з огляду на реалізацію політики національної пам’яті, а також її формування в освітньому просторі, зумовлено відстоюванням Україною державного суверенітету та територіальної цілісності, забезпеченням політичного майбутнього Української держави та української нації. Запропоновано поняття історичної пам’яті розуміти як відображені у колективній свідомості знання і рефлексії щодо подій, традицій, ідей та теорій, за допомогою яких народ (етнічна спільнота) усвідомлює і зберігає своє минуле. Акцентовано на націє- та державотворчому потенціалі історичної пам’яті в сучасній Україні. Доведено, що в період агресивної війни росії проти України українська нація та Українська держава, як ніколи раніше, мають демонструвати світові свої цивілізаційні здобутки, відстоювати історичні цінності та історичну пам’ять, розвивати історичну культуру й історичну науку. Політику національної пам’яті розглянуто як сукупність соціальних практик, спрямованих на репрезентацію (модифікацію) певних образів спільного минулого української нації, актуалізованих сучасним політичним контекстом. Доведено, що основними напрямами такої політики у періоді післявоєнної відбудови мають стати: а) досягнення спільного бачення українцями власної історії, суспільного консенсусу навколо її знакових подій, «примирення» протилежних візій минулого; б) публічна демонстрація державою, політичними сила ми, національною елітою поваги до української історії, прагнення відновити історичну пам’ять та справедливість ; в) належне вшанування знакових історичних подій і постатей, гуртування навколо них суспільної думки; г) модернізація українського історичного наративу, державна підтримка вітчизняної історіографії, підняття престижності професії історика; ґ) інтеграція української історіографії в європейський та світовий науковий контекст; д) сприяння розвитку вітчизняної археології, історичних архівів, музейної справи, краєзнавства, історичного туризму; е) відродження та збереження національних святинь, пам’яток історії, історико-культурних заповідників; є) удосконалення стандартів викладання курсу історії України у закладах освіти. Проаналізовано нормативно-правову основу реалізації політики національної пам’яті в Україні, окреслено її принципи. Визначено, що одним із засобів реалізації політики національної пам’яті в Україні є сфера освіти, як шкільної, так і університетської. Обґрунтовано, що викладання гуманітарних та історичних дисциплін у закладах середньої і вищої освіти має не лише формувати у здобувачів уявлення про основні події вітчизняної історії, а й формувати патріотичний світогляд, активну громадянську позицію, здатність до належного оцінювання історичних процесів і явищ, пов’язаних із процесами націєтворення та державотворення в Україні. Доведено, що з метою формування відповідної сучасним реаліям моделі історичної пам’яті у здобувачів вищої освіти у галузі знань «Воєнні науки, національна безпека, безпека державного кордону», «Цивільний за хист населення», «Право», а також з метою подолання деструктивного впливу ворожої пропаганди, при викладанні правових, історичних дисциплін та дисциплін гуманітарного циклу, необхідно приділяти належну увагу формуванню у здобувачів освіти української ідентичності та україноцентричного бачення минулого і майбутнього, руйнуванню російсько-радянських історичних міфів, формуванню навичок критичного мислення та інформаційної гігієни. Перспективами подальших досліджень визначено необхідність обґрунтування наукового складника історичної пам’яті української нації, з тим, щоб прискорити формування у суспільстві та державі об’єктивної, несуперечливої політики національної пам’яті. Доведено, що подальшого дослідження потребують основні стратегії і механізми, які використовуються для конструювання національної пам’яті, а також оцінки їх нього впливу на розвиток суспільства та держави; висвітлення важливості вивчення та розуміння процесів конструювання національної пам’яті для побудови мирного і згуртованого суспільства, а також для розвитку культурного й політичного діалогу між національними та етнічними групами в Україні.Item Превенція та профілактика правопорушень у Збройних силах України: зміст і кореляція понять(Київський інститут Національної гвардії України, 2025-03-30) Коба, Марія Миколаївна; Koba, MariaСтаттю присвячено розкриттю змісту та з’ясуванню співвідношення понять превенції та профілактики правопорушень у Збройних Силах України. Доведено, що правопорушення у Збройних Силах України становлять серйозну загрозу основним засадам військового управління та спроможності Сил оборони виконувати завдання оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, відсічі збройної агресії російської федерації. Визначено основні причини зростання кількості правопорушень у Збройних Силах України за сучасних умов. Акцентовано на тому, що в усі часи військова дисципліна та військовий порядок розглядалися як основа боєготовності і боєздатності військової організації держави та її армії. Доведено актуальність завдання розроблення нових підходів до організації системи запобігання правопорушень у Збройних Силах України, зокрема у контексті здійснення превентивної та профілактичної діяльності. Запропоновано превенцію правопорушень у Збройних Силах України розуміти як врегульовані нормами права випереджувальні дії, спрямовані на недопущення настання небажаних наслідків, пов’язаних із недотриманням військовослужбовцями вимог Дисциплінарного статуту, норм Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, іншого законодавства України, пов’язаного з юридичною відповідальністю. Доведено, що превенція відмежовується від понять профілактики, попередження, запобігання, припинення тощо тим, що має спрямування на недопущення розвитку суб’єктивної сторони правопорушення на його початковому етапі. Дія превенції полягає у психологічному впливові на особу, і спрямована на недопущення реалізації її думок протиправної спрямованості. Виокремлено ознаки превенції правопорушень у Збройних Силах України, зокрема: а) превенція є попереджу вальною дією, спрямованою на недопущення настання небажаних наслідків від порушення військовослужбовцями Збройних Сил України норм військового, адміністративного, кримінального та іншого законодавства; б) превенція застосовується на етапі формування наміру та мотивів протиправної діяльності; в) заходи превенції мають право реалізовувати лише уповноважені суб’єкти у межах своєї компетенції; г) превенція спрямована на свідомість потенційного правопорушника, її метою є зміна на психологічному рівні мотивів, настроїв, ціннісних орієнтирів, психологічних установок особи; Ґ) порівняно із попередженням, запобіганням та припиненням, результат превенції є кращим, оскільки він не обтяжений наслідками дій і не потребує інших заходів. Запропоновано профілактику правопорушень у Збройних Силах України розуміти як дії щодо усунення, нейтралізації чи ослаблення факторів, які породжують чи сприяють злочинності, правопорушенням, іншим неправомірним діям у зазначеному середовищі. Доведено, що профілактика правопорушень у Збройних Силах України є: а) окремим видом правоохоронної діяльності, що реалізується у сфері відносин військової служби, серед особливої категорії суб’єктів (військово службовців Збройних Сил України); б) складовою загальносоціальної системи профілактики правопорушень; в) поняттям, що має власну специфіку, обумовлену правовим статусом суб’єктів, методами і засобами здійснення, умовами та порядком реалізації. Здобуто висновок про те, що поняття превенції та профілактики правопорушень у Збройних Силах України є схожими, але не тотожними. Поняття превенції має ширший обсяг та сферу застосування, оскільки вона спрямована на нівелювання передумов виникнення причин і умов злочинності та передбачає нейтралізуючий вплив на особу ще на етапі формування наміру та мотивів її протиправної діяльності. І превенція, і профілактика мають спільну мету, що полягає у мінімізації та запобіганні вчиненню злочинів і правопорушень військовослужбовцями. Зміст превенції та профілактики пов’язаний не лише із завчасним, попереднім реагуванням на порушення військової дисципліни, здійснення злочинів і правопорушень у Збройних Силах України, а й із правовим вихованням військовослужбовців, які вчинили чи можуть вчинити правопорушення, створенням умов щодо їх недопущення.Item Правові та соціальні механізми захисту прав військовослужбовців Національної гвардії України в умовах російсько-української війни: окремі аспекти(ГО «Східноєвропейська спілка вчених», 2025) Коба, Марія Миколаївна; Коба, Олександр Васильович; Koba, Maria; Koba, OleksandrСтаттю присвячено аналізу правових аспектів захисту прав військовослужбовців у воєнний час обумовлена низкою факторів як національного, так і міжнародного значення. Визначено, що з початком повномасштабного вторгнення країни-агресора в територію України у 2022 році військовослужбовці стали однією з ключових груп, що забезпечують територіальну цілісність, суверенітет і безпеку держави. З огляду на особливий характер військової служби, військовослужбовці стикаються з підвищеними ризиками для життя, здоров'я та соціальної стабільності. У цих умовах забезпечення їхніх прав, як соціальних, так і правових, стає важливою складовою стабільності не тільки армійського середовища, але й суспільства в цілому. У статті акцентується на тому, що захист прав військовослужбовців є невід'ємною частиною дотримання міжнародних стандартів прав людини, зокрема в умовах збройних конфліктів. Україна, як держава, що інтегрується в європейську правову систему, зобов'язана забезпечувати права військовослужбовців відповідно до міжнародних конвенцій і стандартів. Це включає право на соціальний захист, справедливий суд, захист від дискримінації та право на гідні умови праці. Окрему увагу приділено важливості забезпечення дотримання прав військових через механізми адміністративного та судового захисту, особливо в умовах воєнного стану, коли функціонують специфічні правові режими. Деякі права можуть бути тимчасово обмежені, але це не повинно впливати на фундаментальні права військовослужбовців, такі як право на захист, на справедливий суд, на соціальні гарантії та гідність. Зазначено, що дослідження проблематики захисту прав військовослужбовців у період війни є важливим як з науково-теоретичної точки зору, так і для вдосконалення правової бази України.Item Актуальні питання підготовки персоналу для військових формувань та правоохоронних органів при виконанні завдань із забезпечення державної безпеки(Київський інститут Національної гвардії України, 2024-10-25) Шарко, Денис ВікторовичItem Взаємодія суб’єктів забезпечення державної безпеки і громадянського суспільства:форми та напрями(Київський інститут Національної гвардії України, 2023) Волуйко, Олексій МиколайовичItem Гвардія: історичні та функціональні аспекти формування(Київський інститут Національної гвардії України, 2023) Дручек, Олена ВасилівнаItem Формування у майбутніх офіцерів Національної гвардії України культури поваги до прав людини(Київський інститут Національної гвардії України, 2023) Коба, Марія МиколаївнаItem Формування командирських якостей у здобувачів вищої освіти вищих військових навчальних закладів: психолого-педагогічні аспекти(Київський інститут Національної гвардії України, 2024) Коба, Олександр Васильович; Коба, Марія Миколаївна; Koba, Alexander; Koba, MariaУ статті досліджуються проблеми підтримання бойової готовності військових підрозділів, зокрема залежність цієї готовності від рівня професійної підготовки командного складу. В умовах повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України особливо актуальним є вдосконалення командирських якостей військовослужбовців вищих військових навчальних закладів. Аналізуються основні проблеми, що охоплюють недостатню підготовку в організації бойової діяльності, недостатні знання нормативно-правових документів, недоліки у військовій та спеціальній підготовці, а також відсутність навичок використання новітніх технологій та прийняття рішень у швидкоплинних ситуаціях. На основі вивчення зазначених проблемних аспектів пропонується розроблення нових освітніх програм, створення спеціалізованих тренувальних центрів, впровадження симуляційних технологій, а також активізація міжнародної співпраці у військовій сфері. Метою дослідження є визначення процесу формування командирських якостей у здобувачів вищих військових навчальних закладів. Запропоновані заходи охоплюють створення психолого-педагогічних умов для ефективного формування командирських якостей, що сприятиме підвищенню бойової готовності та ефективності військових підрозділів.Item Реалізація воєнної політики як функція та напрям діяльності держави(Запорізький національний університет, 2024) Волуйко, О. М.; Шарко, Д. В.; Вакаров, В. В.; Voluyko, Oleksiy; Sharko, D. V.; Vakarov, V. V.У статті розширено зміст та визначено параметри кореляції понять «функції держави» та «воєнна політика». Доведено, що реалізація воєнної політики є однією із основних функцій та напрямом діяльності держави. Запропоновано під функціями держави розуміти обумовлені об’єктивними потребами суспільного розвитку та наповнені особливим змістом напрями її діяльності, що виступають засобами виконання внутрішніх і зовнішніх завдань держави, об’єктивуючи і конкретизуючи при цьому її сутність. Установлено, що воєнна політика України є складовою її оборонної та безпекової політики. Запропоновано розуміння воєнної політики як складної системи внутрішніх та зовнішніх заходів, що визначають сутність військово-політичних планів та практичних військовосилових дій певної держави чи політичної сили. Визначено особливості реалізації воєнної політики України за сучасних умов. Доведено, що воєнна політика Української держави спрямована на захист національних інтересів та гарантування системи всеохоплюючої безпеки. Її змістом в умовах воєнного стану є відвернення реальних та потенційних загроз українській державності у зв’язку з військовою агресією російсько федерації проти України. Проаналізовано керівні документи у сфері воєнної політики України та установлено, що воєнна політика нашої держави має оборонний характер; її метою є досягнення всеосяжної воєнної безпеки на основі принципів стримування, стійкості, взаємодії, залучення усього потенціалу держави та суспільства на всій території України, використання усіх наявних сил і засобів. Установлено, що нормативно визначеними засадами реалізації оборонної політики України є просторовість, інклюзивність, багатогранність. Визначено пріоритети воєнної та безпекової політики України за сучасних умов, а саме: розвиток інституційних спроможностей складових сил оборони; нарощування військових та технічних спроможностей Збройних Сил України; модернізація і кількісне збільшення систем озброєння; пошук зовнішніх безпекових гарантій; розвиток двосторонніх відносин зі стратегічними партнерами.Item Волонтерська діяльність як чинник реалізації заходів правового режиму воєнного стану в Україні(Запорізький національний університет, 2024) Волуйко, Олексій Миколайович; Микитюк, О. М.У статті, з урахуванням стану національного законодавства та результатів новітніх розробок зазначеної проблематики, проаналізовано роль і значення волонтерської діяльності як чинника реалізації заходів правового режиму воєнного стану в Україні. Доведено, що правові засади волонтерського руху в Україні в умовах правового режиму воєнного стану об’єктивовано у статті 17 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», де зазначено, що органи державної влади України та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадські об’єднання, а також громадяни зобов’язані сприяти діяльності військового командування та військових адміністрацій у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану на відповідній території. Установлено, що відповідно до статті 8 Закону, окремі заходи (напрями) військове командування разом із військовими адміністраціями мають реалізовувати як самостійно, так і з залученням органів виконавчої влади на відповідній місцевості, зокрема, волонтерів. Такими заходами є: 19) проводити евакуацію населення у разі виникнення або загрози виникнення надзвичайної ситуації, а також із зон збройних конфліктів (з районів можливих бойових дій) у безпечні райони;19-1 ) проводити евакуацію матеріальних і культурних цінностей, що перебувають у державній власності, у разі виникнення загрози їх пошкодження або знищення згідно з переліком, що затверджується Кабінетом Міністрів України; 20) запроваджувати у разі необхідності у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, нормоване забезпечення населення основними продовольчими і непродовольчими товарами. Обґрунтовано, що в умовах дії правового режиму воєнного стану в Україні найбільшого значення з-поміж інших напрямів волонтерської діяльності набуло надання допомоги Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, правоохоронним органам, органам державної влади щодо здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Установлено, що у категорії технічної допомоги волонтерська діяльність, здебільшого, спрямована на: а) постачання сучасної снайперської зброї, боєприпасів, оптичних приладів, тепловізорів; б) забезпечення можливості використання підрозділами ЗСУ безпілотних літальних апаратів, інноваційних IT-продуктів; в) постачання автомобільної техніки, обмундирування, ліків тощо. Визначено, що особливостями волонтерської діяльності в Україні в умовах правового режиму воєнного стану є: 1) реалізація в екстраординарних умовах; 2) розвиток у нестандартних для міжнародної практики формах і напрямах; 3) охоплення значної кількості населення; 4) вироблення системи розробки і реалізації рішень, спрямованих на максимально ефективну взаємодію з відповідними державними структурами, насамперед, військовими. Окреслено проблеми реалізації волонтерської діяльності в Україні в умовах дії правового режиму воєнного стану. Зокрема, це: 1) наявність певних новації та невідповідності у законодавстві; 2) відсутність єдиного централізованого органу організації і спрямування волонтерського руху на рівні міністерства чи відомства; 3) відсутність системної і продуманої системи навчання волонтерів; 4) спротив чиновників і консерватизм державних структур; 5) випадки зловживань з боку волонтерів, діяльність псевдоволонтерів.Item Правоохоронна діяльність та діяльність щодо забезпечення національної безпеки: кореляція понять та змісту(Київський інститут Національної гвардії України, 2024) Дручек, Олена Василівна; Волуйко, Олексій Миколайович; Druchek, Olena; Voluyko, OleksiyСтаттю присвячено вдосконаленню концепту діяльності щодо забезпечення національної безпеки та концепту правоохоронної діяльності, зокрема, шляхом установлення параметрів співвідношення між ними. Проаналізовано та розкрито зміст понять національної безпеки, діяльності щодо забезпечення національної безпеки, правоохоронної діяльності. Обґрунтовано, що в умовах збройної агресії росії проти України зовнішня функція забезпечення територіальної цілісності і державного суверенітету України та внутрішня функція забезпечення правопорядку і протидії злочинності мають розглядатися як комплексне завдання та напрям діяльності держави у порядку взаємодії з громадянським суспільством. Вказано, що діяльність щодо забезпечення національної безпеки та правоохоронна діяльності співвідносяться між собою як ціле і його частина. Запропоновано розглядати сучасний концепт правоохоронної діяльності як складник ширшого за змістом концепту діяльності держави щодо забезпечення національної безпеки. Обґрунтовано, що правоохоронна діяльність та діяльність щодо забезпечення національної безпеки мають спільну соціальну природу. Зокрема, вони є необхідним елементом суспільного розвитку та способом реалізації охоронної функції держави; суспільним явищем – реалізуються у суспільстві і за допомогою суспільства; слугують для задоволення певних, близьких за змістом, і важливих для життєдіяльності суспільства, потреб. Доведено, що і правоохоронна діяльність, і діяльність щодо забезпечення національної безпеки, є видами державної діяльності, формами реалізації її основних функцій. Зокрема, вони здійснюються від імені держави; реалізуються визначеними державою колом суб’єктів, наділених спеціальними повноваженнями; провадяться на підставі і в межах розроблених державою матеріальних та процедурних норм і принципів. Установлено, що правоохоронна діяльність та діяльність щодо забезпечення національної безпеки мають деякі схожі сутнісні ознаки, такі як: а) реалізація від імені держави, визначеним колом суб’єктів, у межах певної процедури; б) здійснення за певними напрямами, пов’язаними із завданнями та функціями суб’єктів; в) реалізація за допомогою спеціальних засобів та методів. Обґрунтовано, що для зазначених видів діяльності характерною є однаковість елементів структури, таких як об’єкт, суб’єкт, зміст, напрями реалізації. Доведено, що основними завданнями, які об’єктивуються у змісті правоохоронної діяльності, а також діяльності щодо забезпечення національної безпеки, є: а) охорона і захист прав та законних інтересів людини і громадянина; б) захист суверенітету та територіальної цілісності України; в) охорона і захист правопорядку, публічного порядку, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань; г) захист встановленого Конституцією України суспільного ладу держави. Обґрунтовано, що правоохоронна діяльність та діяльність щодо забезпечення національної безпеки є близькими, але не тотожними за значенням поняттями, що володіють певними відмінниками ознаками. Суттєві відмінності пов’язані з особливостями мети, обсягом та сферою реалізації, особливостями завдань у межах напрямів здійснення, методами та способами реалізації.Item Військова дисципліна та військовий правопорядок: кореляція понять(2023) Дручек, Олена Василівна; Волуйко, Олексій Миколайович; Druchek, Оlena Vasylivna; Voluyko, Oleksiy MykolayovychУ статті проаналізовано підходи до визначення понять військової дисципліни та військового правопорядку, розкрито їх зміст, установлено параметри співвідношення. Установлено, що категорії військової дисципліни та військового правопорядку є складовими більш широких систем державної дисципліни та державного правопорядку, які є складовими систем правових відносин та правового регулювання. Доведено, що категорії військової дисципліні і військового правопорядок мають схожу юридичну природу, зокрема, у частині ознак, функцій, методів забезпечення. Установлено, що об’єднуючими ознаками для військової дисципліни і військового правопорядку є сфера реалізації, особливе коло суб’єктів, відображення у нормах спеціального законодавства, специфічне призначення у системі відносин військової служби і військового управління. Запропоновано розглядати військову дисципліну та військовий правопорядок як мету (ціль) правового регулювання у військовій сфері, проміжний і кінцевий результат дії норм права, спрямованих на упорядкування суспільних відносин та визначення стандартів поведінки їх учасників. Доведено взаємозв’язок військової дисципліни і військового правопорядку, а саме: військова дисципліна є формуючим чинником і передумовою військового правопорядку, мірилом стану і індикатором для визначення його рівня останнього. Військова дисципліна є фундаментом військової служби, її рівень є визначальним чинником для оцінки стану боєздатності військ. Належний рівень військової дисципліни є передумовою не лише підтримання правопорядку у військових формуваннях, а і невід’ємною складовою обороноздатності країни. Отримано висновок, що вивчення проблем, пов’язаних із військовою дисципліною та військовим правопорядком, є необхідною умовою для удосконалення законодавства у зазначеній сфері та реформування інституційних складових механізму їх забезпечення. У підсумку зазначене має сприяти більш ефективному виконанню покладених на Збройні Сили України, Національну гвардію України, інші військові формування завдань у сфері оборони України, забезпечення державної безпеки, стримування збройної агресії проти України, відсічі їй.Item Романо-германська та англосаксонська правові системи: історичні аспекти формування та основні характеристики(Класичний приватний університет, 2023) Дручек, О. В.; Зварич, Р. В.; Новікова, М. М.У статі обґрунтовано поняття правової системи як цілісної, стійкої, комплексної сукупності правових явищ і засобів, що є результатом і способом взаємодії взаємопов’язаних і взаємоузгоджених елементів, які, взяті у сукупності, виражають буття права. Доведено, що елементами правової системи є: правові норми; правові принципи; законодавство; правові відносини; правосвідомість; правову культуру; правові та юридичні установи; юридичну техніку; законність і правопорядок. Визначено, що правова система є результатом правового розвитку суспільства, показником його цивілізованості. Сформульовано поняття правової сім’ї як сукупності національних правових систем групи держав, заснованих на спільності їх історичного формування, системо-структури, методів і форм реалізації. Установлено, що поняття правової сім’ї і правової системи співвідносяться як ціле і частина. Проаналізовано підходи до класифікації правових систем та доведено доцільність виділення романо-германської, англосаксонської (англо-американської), змішаної, релігійної, традиційної, а також рудиментарної соціалістичної сім’ї правових систем. Доведено, що найкраще організованими і такими, що об’єднують найбільшу кількість держав, є романо-германська і англосаксонська (англо-американська) правові системи.Item Історичні і філософські аспекти формування концептів державної та національної безпеки(Київський інститут Національної гвардії України, 2023) Дручек, Олена Василівна; Кондратюк-Антонова, Тетяна Вячеславівна; Зелений, Володимир Іванович; Druchek, Оlena Vasylivna; Kondratyuk-Antonova, Tetyana Vyacheslavivna; Zeleny, Volodymyr IvanovychСтаттю присвячено аналізу еволюції концептів державної та національної безпеки від їх осмислення у давніх політико-правових ученнях до сучасних теоретико-методологічних підходів. Запропоновано розглядати процес розвитку поглядів на безпеку у межах загальноприйнятих підходів до історичного процесу, періодизації розвитку політико-правового знання, з урахуванням особливостей переважаючого на той час світогляду. Доведено, що основний зміст історичної трансформації концепції безпеки полягав у зміні поглядів на її сутність: від загально біологічного до соціально значущого явища, що має загально цивілізаційну цінністьItem Правоохоронна діяльність в умовах правового режиму воєнного стану в Україні: особливості реалізації(Київський інститут Національної гвардії України, 2024) Дручек, Олена Василівна; Волуйко, Олексій Миколайович; Вакаров, Володимир Васильович; Druchek, Оlena Vasylivna; Voluyko, Oleksiy Mykolayovych; Vakarov, Volodymyr VasylovichУ статті розширено та доповнено концепцію правоохоронної діяльності в умовах правового режиму воєнного стану в Україні. Здійснено аналіз підходів до поняття правоохоронної діяльності та сформовано поняття «правоохоронна діяльність в умовах дії правового режиму воєнного стану в Україні». Визначено пріоритетні напрями та завдання правоохоронної діяльності в умовах дії правового режиму воєнного стану в Україні. Виокремлено та класифіковано чинники, які обумовлюють зміст та особливості реалізації зазначеного виду діяльності. Обґрунтовано, що правоохоронну діяльність в умовах правового режиму воєнного стану в Україні спрямовано на попередження та протидію внутрішнім загрозам воєнного стану; сприяння і спільне виконання, у межах визначених повноважень, завдань, що постали перед силами безпеки і оборони; забезпечення законності і правопорядку; підтримання на належному рівні громадського порядку. Доведено, що основним напрямом правоохоронної діяльності в умовах дії правового режиму воєнного стану в Україні є протидія внутрішнім загрозам воєнного стану. Зокрема, протидія злочинам проти основ національної безпеки України; протидія терористичним виявам; протидія злочинності та правопорушенням, спрямованим проти правового режиму воєнного стану; забезпечення правопорядку та громадської безпеки; охорона прав і свобод людини і громадянина.Item Поняття військової окупації: теоретичні та історичні аспекти(Київський інститут Національної гвардії України, 2022) Дручек, Олена Василівна; Волуйко, Олексій Миколайович; Druchek, Оlena Vasylivna; Voluyko, Oleksiy MykolayovychУ статті, з урахуванням наявних результатів наукових досліджень, розглянуто теоретичні й історичні аспекти військової окупації як поняття та як міжнародно-правового режиму. Досліджено етимологію терміну «окупація», розкрито його зміст, виокремлено сутнісні ознаки, здійснено порів¬няння з близькими за значенням поняттями і категоріями. Сформовано поняття, виділено ознаки та розкрито основний зміст міжнародно-правового режиму військової окупації. Визначено основні пері¬оди еволюції інституту військової окупації, пов’язані із загальноприйнятою періодизацією світової історії. Виокремлено чинники, які впливали на його зміст у той чи той історичний період.Item Соціально-економічні права: проблеми розуміння та реалізації(Національний університет «Одеська юридична академія», 2023) Коба, М. М.; Коба, О. В.; Koba, Maria; Koba, OleksandrУ статті доведено, що соціально-економічні права слід розглядати як комплексне нормативне утворення, призначенням якого є визначення та закріплення правового становища людини у сфері праці, зайнятості, добробуту, соціального захисту, створення гарантій її захищеності від голоду, хвороб, інших соціальних катаклізмів. Запропоновано під соціально-економічними правами розуміти систему закріплених на конституційному рівні можливостей людини реалізувати свої здібності, здобуваючи засоби до існування, а також можливість отримання від держави певних матеріальних благ, необхідних для підтримання гідного рівня життя та розвитку.Item Правовий захист і соціальні гарантії українських військовополонених: теоретичні та практичні аспекти(Національний університет «Одеська юридична академія»., 2024) Коба, Марія Миколаївна; Островський, Сергій Олександрович; Koba, Maria; Ostrovsky, SerhiyВ умовах збройної агресії Російської Федерації проти України проблема правового статусу та соціальних гарантій українських військовополонених набуває особливої гостроти. Українські військовослужбовці, що потрапляють у полон, потребують надійного правового захисту, який гарантується міжнародним гуманітарним правом та національним законодавством. У світлі постійних бойових дій та агресивних дій супротивника забезпечення цих прав стикається з численними викликами та перешкодами. Однією з основних міжнародних гарантій є дотримання прав військовополонених відповідно до норм Женевських конвенцій та додаткових протоколів до них. Ці документи встановлюють базові стандарти поводження з військовополоненими, зокрема забезпечення гуманності, поваги до їхньої гідності, належних умов утримання та медичної допомоги. Однак на практиці, під час агресії Російської Федерації, ці стандарти часто порушуються, що вимагає рішучої реакції з боку як національних, так і міжнародних правозахисних інституцій.