Критична філософія Імануїла Канта та її розвиток в класичній німецькій традиції

Abstract

Мета статті – здійснити інтегральний аналіз кантівської критичної філософії з акцентом на його етичну складову та використовуючи метаантропологічний підхід Київської світоглядно-філософської школи окреслити проблематику нерозкритих питань надмірної суб’єктивності, абстрактності та догматизму всеохоплюючої системи німецького ідеалізму які призвели до завершення епохи класичного ідеалізму та формування філософії XIX–XX. Методологія дослідження ґрунтується на історико-філософському, герменевтичному та компаративіському методах. Аналізуються тексти Канта та його послідовників, реконструюється логіку їхніх філософських систем, а також виявляється внутрішні суперечності та діалектичний розвиток ідей. Наукова новизна полягає в системному аналізі трансформації кантівських понять (трансцендентального ідеалізму, синтетичних апріорних суджень, “речі в собі”) у філософських системах Фіхте, Шеллінга та Гегеля. Робота акцентується на подоланні дуалізму феномен / ноумен, пропонуючи новий погляд: кантіанський розрив (межі знання) – не бар’єр, а динамічна суперечність, яку наступники розвивають до рівня абсолютного ідеалізму, як основу для сучасної етики, з урахуванням метаантропологічного підходу. Результати дослідження. Критична філософія І. Канта започаткувала новий етап у західній думці встановивши апріорні межі для теоретичного пізнання і універсальну етичну основу для практичної дії. Його Три “Критики” склали систему, де пізнання, мораль і естетичне судження були розділені, але пов’язані трансцендентальним суб’єктом. Наступні представники класичної німецької традиції здійснили спробу подолати встановлені Кантом межі та побудувати абсолютний, моністичний ідеалізм: Кантівський критицизм став необхідною відправною точкою, але лише його діалектичний розвиток у класичній німецькій філософії дозволив проголошеним Кантом ідеям досягти свого піку – створенню всеосяжної системи абсолютного ідеалізму.

The purpose of the article to carry out an integral analysis of Kantian critical philosophy with an emphasis on its ethical component and, using the metaanthropological approach of the Kyiv World view Philosophical School, to outline the problematic of unsolved issues of excessive subjectivity, abstractness and dogmatism of the comprehensive system of German idealism, which led to the end of the era of classical idealism and the formation of philosophy of the 19th–20th centuries. The research methodology is based on historical-philosophical, hermeneutical and comparative methods. The texts of Kant and his followers are analyzed, the logic of their philosophical systems is reconstructed, and internal contradictions and dialectical development of ideas are revealed. The scientific novelty lies in the systematic analysis of the transformation of Kantian concepts (transcendental idealism, synthetic a priori judgments, “things in themselves”) in the philosophical systems of Fichte, Schelling and Hegel. The work focuses on overcoming the phenomenon / noumenon dualism, offering a new view: the Kantian gap (the limits of knowledge) is not a barrier, but a dynamic contradiction, which successors develop to the level of absolute idealism, as the basis for modern ethics, taking into account the metaanthropological approach. Research results. The critical philosophy of I. Kant initiated a new stage in Western thought by establishing a priori limits for theoretical knowledge and a universal ethical basis for practical action. His Three “Critiques” formed a system where knowledge, morality and aesthetic judgment were separated, but connected by a transcendental subject. Subsequent representatives of the classical German tradition attempted to overcome the limits established by Kant and build an absolute, monistic idealism. Kantian criticism was a necessary starting point, but only its dialectical development in classical German philosophy allowed Kant’s ideas to reach their peak – the creation of a comprehensive system of absolute idealism.