Наземні роботизовані комплекси у сучасній війні: класифікаційні підходи, тенденції та обмеження застосування

Вантажиться...
Ескіз

Дата

Науковий ступінь

Рівень дисертації

Шифр та назва спеціальності

Рада захисту

Установа захисту

Науковий керівник/консультант

Члени комітету

Назва журналу

Номер ISSN

Назва тому

Видавець

Видавнича група «Наукові перспективи», Військова академія (м. Одеса)

Анотація

Сучасні збройні конфлікти характеризуються стрімким зростанням ролі безпілотних систем, у межах яких наземні роботизовані комплекси (НРК) посідають дедалі помітніше місце як інструмент виконання бойових, інженерних і логістичних завдань у середовищі підвищених ризиків для особового складу та активної протидії. Актуальність теми зумовлена одночасним розширенням спектра застосування НРК і наявністю системних бар’єрів їх масштабування –від стандартизації вимог та інтеграції в контури управління на тактичному рівні до забезпечення стійкого зв’язку в умовах радіоелектронної боротьби (РЕБ), уніфікації компонентів і належної технічної документації. Метою статті є узагальнення теоретичних і практичних засад розвитку та застосування НРК у сучасній війні, систематизація підходів до їх класифікації, окреслення ключових тенденцій і обмежень застосування, а також визначення перспектив подальших досліджень. Методологічну основу становить огляд і аналітичне узагальнення наукових публікацій, доктринальних положень та узагальнюючих аналітичних матеріалів. Показано, що класифікацію НРК доцільно розглядати як багаторівневу систему ознак, яка поєднує функціональне призначення, вагові (масо-габаритні) категорії, тип шасі та силової установки, а також рівень автономності, що забезпечує коректне зіставлення платформ і прив’язку до типових тактичних сценаріїв. Узагальнено провідні тенденції розвитку НРК: формування лінійок платформ різних класів, модульність і уніфікація, поступове зростання автономності та посилення вимог до інформаційної стійкості. Окреслено вітчизняний досвід створення й застосування НРК та підкреслено значення науково-технічного супроводу, випробувань і системної підготовки операторів. Систематизовано основні проблеми розвитку (стандарти, автономність/елементи ШІ, стійкість каналів зв’язку до РЕБ, взаємозамінність вузлів, технічна документація) та розглянуто досвід застосування наземних роботизованих систем збройними силами держави-агресора і типові обмеження їх ефективності в умовах активної протидії та міської забудови. Сформульовано перспективи подальших досліджень, зокрема щодо стандартизації вимог, підвищення автономності й стійкості до РЕБ, удосконалення методик оцінювання ефективності, а також розвитку кількісних індикаторів моніторингу динаміки розвитку НРК на основі відкритих цифрових даних.

Опис

Modern armed conflicts are characterized by a rapid expansion of unmanned systems, within which unmanned ground vehicles (UGVs) are becoming an increasingly prominent means of conducting combat, engineering, and logistical tasks in high-risk environments and under active countermeasures. The relevance of the topic is driven by both the widening spectrum of UGV employment and persistent systemic barriers to their large-scale adoption–ranging from requirements standardization and integration into tactical-level command-and-control (C2) processes to ensuring resilient communicationsin electronic warfare (EW) conditions, component unification/interchangeability, and adequate technical documentation. The aim of this article is to synthesize the theoretical and practical foundations of UGV development and employment in modern warfare, systematize classification approaches, outline key development trends and operational limitations, and identify directions for further research. The methodological basis comprises a narrative review and analytical synthesis of scientific publications, doctrinal provisions, and consolidated analytical materials. The analysis suggests that UGV classification should be treated as a multi-level framework combining functional purpose, weight (mass–dimensional) categories, chassis and powerplant type, and the level of autonomy, thereby enabling consistent platform comparison and alignment with typical tactical scenarios. Key development trends are summarized as the emergence of multi-class platform families, modularity and unification, a gradual increase in autonomy, and growing requirements for information and communications resilience. Domestic experience in developing and employing UGVs is outlined, emphasizing the importance of scientific and technical support, testing and trials, and systematic operator training. Major development challenges are systematized (standards, autonomy/AI elements, resilience of communication links under EW, component interchangeability, and technical documentation). The article also reviews the employment of unmanned ground robotic systems by the armed forces of the aggressor state and the typical limitations of their effectiveness under active opposition and in dense urban terrain. Prospects for further research are formulated, including requirements standardization, improving autonomy and EW resilience, refining effectiveness assessment methods, and developing quantitative indicators to monitor UGV development dynamics using open digital data.

Бібліографічний опис

Наземні роботизовані комплекси у сучасній війні: класифікаційні підходи, тенденції та обмеження застосування / О. Ю. Гончаренко, Р. В. Кізян, І. Ю. Андросюк, С. Г. Парій // Національні інтереси України. – 2026. – № 3 (20). – С. 206–218.

Підтвердження

Рецензія

Додано до

Згадується в