Browsing by Author "Zelenyi, Volodymyr"

Now showing 1 - 5 of 5

Битва при Листвені (1024 р.) та її сучасні уроки
(Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, 2023) Зелений, Володимир; Zelenyi, Volodymyr
У статті висвітлено проблеми, які виникли під час боротьби за Київський престол на початку ХІ ст. після смерті Київського князя Володимира Великого, коли загострилися усобиці між його синами. Акцентовано увагу на головному протистоянні, яке відбувалося між Новгородським князем Ярославом і Тмутараканським – Мстиславом у битві при Листвені. З’ясовано передумови цього протистояння починаючи з битви між князями Святополком та Ярославом поблизу міста Любеч у 1015 р., битви на р. Буг у 1018 р., закінчуючи битвою на р. Альті у 1019 р., після якої Ярослав остаточно затвердився на Київському престолі та відмовив князю Мстиславу у передачі йому частини уділів братів. Показано вибір Мстиславом моменту початку руху на Київ у 1023 р. та його відхід до Чернігова. Розглянуто порядок збору та комплектування війська Ярославом з метою змусити Мстислава залишити межі свого володіння і не дати можливості закріпитись у Чернігові, склад війська Мстислава, роль найманого війська у підготовці та участі у подіях, які відбувались при Листвені. Автор простежує дніпровський шлях війська Ярослава до Любеча, а потім альтернативні шляхи до Чернігова по р. Білоус (права притока р. Десна), або ж безпосередньо по Дніпру до гирла р. Десна, або ж більш складним, але коротким шляхом: з Любеча озерами та протоками між ними по р. Муравля через невеликий (800 м) волок і далі по р. Білоус до впадіння останньої в р. Десну, а також шлях з р. Білоус по її правій притоці р. Глинянка до поселення Очеретяна Гора, а далі озерами до р. Стрижень, яка виводила до передмістя Чернігова, визначає роль Лиственського городища на шляху руху військ. Проаналізовано умови виникнення битви, вибір місця для її ведення, порядок врахування пори року, часу доби, задум бою, у т. ч. бойовий порядок, а також раптовість нічних дій війська Мстислава, особливості перебігу бойових дій обох сторін, особистий вплив князів на хід бою. На закінчення розкриваються уроки, які випливають із виявлених особливостей битви, у т. ч. комплектуванні війська, використанні розвідувальної інформації під час організації та ведення битви, організації взаємодії та побудови бойового порядку, логістичних рішень.
Дидактичний аспект педагогічного контролю у вищому військовому навчальному закладі
(Класичний приватний університет, 2023) Зелений, В. І.; Zelenyi, Volodymyr
У даній статті розглядається проблема педагогічного контролю в освітньому процесі. У сучасному освітньому просторі в умовах війни традиційні методи педагогічного контролю замінюються прогресивними комплексними системами, які дозволяють об’єктивно оцінювати навчальну роботу курсантів. Акцентовано увагу на професійному призначенні випускників вищих військових навчальних закладів НГУ, які зобов’язанні захищати громадян, інтереси держави й суспільства від злочинних посягань та застосовувати при цьому бойову техніку, зброю та спеціальні засоби. У зв’язку з цим, набуттю необхідних компетентностей повинна приділятися максимальна увага, а це не можливо без належного та потужного педагогічного контролю. З’ясовано, що для забезпечення якості організації та проведення освітнього процесу, необхідно застосовувати науково обґрунтовані системи перевірки результатів навчання, які спроможні виявляти, вимірювати та оцінювати знання, навички, та уміння курсантів. Показано основні функції педагогічного контролю: діагностичну, навчальну, організаційну, оцінювальну, стимулюючу, розвивальну, прогностично-методичну, виховну. Висвітлено вимоги до його організації: індивідуальний підхід до оцінки навчальних успіхів, об’єктивність, систематичність і системність, оптимізація. Виділяються основні принципи, що регламентують процес педагогічного контролю: зв’язку контролю з освітою, підготовкою і вихованням, об’єктивності, справедливості і гласності, науковості і ефективності, системності і всебічності. Звертається увага на методи педагогічного контролю, до яких належить усний, письмовий, тестовий, програмований контроль, практична перевірка, а також методи самоконтролю і самооцінки. Проаналізовано основні види педагогічного контролю: вхідний, поточний, самоконтроль, проміжний (рубіжний), підсумковий. Встановлено, що усі складові педагогічного контролю тісно пов’язані між собою та повинні ґрунтуватися на використанні педагогічних вимірів та оцінювання, а тести досягнень тих, хто навчається, є достатньо об’єктивним засобом їх вимірювання та оцінювання До них відносяться педагогічні тести, а також тести професійної компетенції. Запропоновані критерії оцінки якості методів вимірювання, найважливішими з яких є об’єктивність, надійність, валідність і точність.
Організація позитивного впливу службового мікросоціального середовища на розвиток педагогічної культури молодих офіцерів
(Науково-дослідний інститут публічного права, 2022) Зелений, В. І.; Zelenyi, Volodymyr
Великий вплив на формування і розвиток особистості військовослужбовця, його якостей, крім загального соціального середовища, має “мікросередовище”, тобто конкретне безпосереднє оточення. Це родина, школа, товариші, знайомі, різні колективи і т.д. Безпосереднє середовище, в якому живе і працює офіцер, неоднорідне. В ньому завжди є основи дійсного, залишки минулого і зародки майбутнього. Для переважної більшості офіцерів внутрішніх військ характерні сприятливі умови служби, які допомагають їх розвитку і всебічної підготовленості. Але іноді життя конкретного офіцера протікає в колективі, що не відзначається повагою та уважним ставленням людей один до одного. Метою статті є дослідження впливу “мікросередовища” на особистість, адже воно разом з диференційним підходом до виховання конкретної особистості є найбільш важливими умовами, які необхідно враховувати у процесі розвитку педагогічної культури офіцера внутрішніх військ. З’ясовано, що ефективність самостійної роботи обумовлюється низкою педагогічних умов, серед яких особливе значення має позитивне і свідоме ставлення офіцера до питань формування педагогічної культури, наявність у нього установки на самовдосконалення; знання основних положень педагогіки і психології, в тому числі про сутність і значення педагогічної культури; знання самого себе, критичне ставлення до недоліків в особистому розвитку, вміння аналізувати і об’єктивно оцінювати свою поведінку; наявність високоморального ідеалу, позитивної і культурної поведінки начальника; оволодіння певними способами, прийомами і методами роботи над собою і їх систематичне застосування відповідно до особистої програми самовдосконалення; облік і оцінка досягнутих результатів; постійне керівництво самоосвітою і самовихованням з боку старших начальників, офіцерської спільноти шляхом забезпечення єдності мети в вихованні і самовихованні, позитивної мотивації і вирішенням інших педагогічних завдань. Зроблено висновок, що важливими напрямками формування умінь і навичок культурної поведінки у офіцерів в військовій частині внутрішніх військ є комплексне, цілеспрямоване застосування системи методів і засобів педагогічного впливу з урахуванням індивідуальних особливостей, умов та всіх інших факторів, які впливають на особистість офіцера, на його поведінку, а також самостійна робота офіцера над собою.
Педагогічна культура як предмет дослідження військової педагогіки
(Науково-дослiдний iнститут публiчного права, 2022) Зелений, В. І.; Zelenyi, Volodymyr
Військова освіта, як одна із складових частин загальнодержавної системи освіти, повинна забезпечувати потреби держави і військових формувань у кваліфікованих офіцерських кадрах і сприяти зміцненню обороноздатності держави відповідно до Конституції та законів України. Проблема підготовки офіцерських кадрів посідає важливе місце у розбудові військових формувань незалежної України. Сучасний стан справ вимагає концептуального визначення єдиних підходів до виховання захисника Батьківщини з урахуванням економічної суспільно-політичної, демографічної ситуації, становища молоді в суспільстві, а також формування нового світогляду, морально-етичних, національно-історичних основ поведінки. Проаналізовані праці військових педагогів і психологів вивчалися та аналізувалися окремі аспекти означеної проблеми, які у подальшому заклали основу змісту поняття педагогічної культури офіцера. Вчені розкривають сутність та основні компоненти педагогічної культури майбутніх офіцерів, шляхи формування педагогічної майстерності офіцера, важливі напрямки діяльності молодих офіцерів як керівників навчального процесу, вихователів підлеглих. Враховуючи взаємозв’язок педагогічної культури зі всією структурою особистості й її діяльністю, можна зробити такий висновок: процес виховання педагогічної культури необхідно розглядати як складову частину вирішення загального завдання розвитку особистості офіцера – майстра навчання та виховання підлеглих. Зроблено висновок, що педагогічна культура пов’язана із загальною культурою особистості. Компоненти педагогічної культури представлені практично в культурі праці, культурі поведінки, культурі побуту. Одночасно, можна зробити висновок про те, що зв’язок між загальною та педагогічною культурою настільки безпосередній, що справедливим є твердження про те, що педагогічна культура – це прояв загальної культури в умовах військово-педагогічного процесу. Проте було б помилковим вважати, що будь яка людина з високим рівнем загальної культури володіє обов’язково і педагогічною культурою. Наявність останньої передбачає набуття психолого-педагогічних знань, умінь і навичок з метою вдосконалення стилю та методів виконання офіцерами службових обов’язків в умовах сучасного розвитку суспільства.
Про формування корпоративної культури майбутніх офіцерів у процесі навчання у вищому військовому навчальному закладі
(Дрогобицький державний педагогiчний унiверситет iменi Iвана Франка, 2024) Зелений, Володимир; Zelenyi, Volodymyr
У статті проаналізовано проблему формування корпоративної культури майбутніх офіцерів гвардійців у процесі навчання у вищих військових навчальних закладах. Підкреслено, що корпоративна культура проявляється у відносинах між офіцерами всередині та поза військовою частиною, при спілкуванні з цивільним населенням. Корпоративна культура офіцера покликана забезпечити адаптивну поведінку офіцерів у службовій та бойовій діяльності. Виявлено, що корпоративна культура офіцера гвардійця орієнтована на внутрішнє середовище і про являється, передусім, і переважно у поведінці військовослужбовців. Сюди слід віднести стійкість, ефективність та надійність внутрішньосистемних організаційних зв’язків; дисципліну та культуру їх виконання; динамізм та адаптивність до складних ситуацій, загальноприйнятий (на всіх рівнях) стиль управління, заснований на неухильному виконанні вимог Статутів Збройних Сил України та Військової присяги. Підкреслено, що система виховання корпоративної культури майбутніх офіцерів гвардійців, спрямована на: розвиток їх корпоративної вихованості; згуртування військового колективу (встановлення емоційно-позитивного контакту, зняття емоційного напруження, встановлення сприятливих міжособистісних відносин); розвиток комунікативних навичок курсантів (зняття емоційних бар’єрів, зняття агресії, замкнутості, зниження конфліктності); розвиток психологічної адаптації (формування тактовних способів вираження своїх почуттів і здійснення невербальної поведінки). Узагальнено, що основними методичними шляхами формування корпоративної культури майбутніх офіцерів, на наше переконання, є спеціально змодельована професійна комунікація. Її доцільно організовувати на основі інтенсифікації навчальної діяльності курсантів, шляхом вдосконалення змісту, методів та форм навчання з використанням особистісно зорієнтованого підходу; забезпечення самореалізації та самоактуалізації майбут нього офіцера; створення спільного інформаційного середовища вищого військового навчального закладу; підвищення педагогічної майстерності науково-педагогічних працівників та командирів). Формування корпоративної культури майбутніх офіцерів гвардійців полягає у залученні їх до військових ритуалів та традицій; засвоєння ними цінностей, що домінують в військових формуваннях; набуття курсантами досвіду практичної діяльності з формування та підтримки організаційної культури у своїх майбутніх підлеглих.