Elar KINGU :: Головна

Розділи

Виберіть розділ, щоб переглянути його колекції.

Зараз показуємо 1 - 9 з 9

Нові надходження

Аксіологічний вимір особистої, державної, національної безпеки
Коломієць, Олександр Леонідович
;
Kolomiiets, Oleksandr Leonidovych
(Видавничий дім «Гельветика», Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, 2025-12-29)
У статті проаналізовано поняття особистої, державної та національної безпеки та доведено їх багатоаспектний і комплексний характер. Ефективне управління зазначеними системами передбачає не тільки вивчення взаємозв’язку між їх елементами, а й їх ціннісну оцінку як суспільних феноменів. Розкрито сутність аксіології як напряму та методу філософії, змістом якого є ціннісне ставлення до предмету, а також осмислення самого феномену цінностей. Установлено, що у сучасній філософії під суспільними цінностями найчастіше розуміють чуттєво-ідеальне ставлення людини (спільноти) до певного предмета чи явища, що має прояв через практичну діяльність. Доведено, що аксіологічний підхід до розуміння безпеки ґрунтується на її розумінні як системи цінностей, де безпека є вищим особистим та суспільним ідеалом, і потребує захисту від загроз, здатних унеможливити безпеку та завдати шкоди цінностям. Аксіологічна цінність безпеки пов’язана із перебуванням певного суб’єкта, об’єкта чи системи в умовах, за яких зовнішні і внутрішні чинники не загрожують їх буттю. Обґрунтовано, що аксіологічний вимір індивідуальної безпеки полягає у визнанні особистої безпеки базовою потребою та фундаментальною умовою буття індивіда, без якої індивід не може задовольнити потреби вищого порядку, такі як соціальні зв’язки та духовні запити. Безпека є абсолютно необхідною для реалізації індивідом свого потенціалу, оскільки лише стан захищеності від зовнішніх і внутрішніх загроз дозволяє йому повноцінно розвиватися, досягати цілей та удосконалюватися. Доведено, що аксіологічний вимір державної безпеки полягає у виключності державної функції створення умов для найкращого захисту життєво важливих інтересів громадян, суспільства та держави від загроз. Цінність системи (стану) державної безпеки виражається у спроможності держави забезпечити і захистити такі блага, як: незалежність, державний суверенітет, територіальна цілісність; права і свободи людини та громадянина; сталість інститутів влади та громадського порядку; здатність протистояти воєнним загрозам; стабільність середовища, яке дозволяє розвивати економіку, культуру, науку, інші сфери суспільного життя. Установлено, що аксіологічний вимір національної безпеки ґрунтується на пріоритетності завдання створення умов для найкращого забезпечення фундаментальних національних інтересів і цінностей, таких як: єдність і неподільність нації; мовна та національна ідентичність; незалежність, державний суверенітет України; територія як умова існування української нації; демократичний устрій; національна культура; моральні та духовні цінності; історична пам’ять; природне середовище України, її ресурси та науковий потенціал. Зроблено висновок, що в умовах триваючої війни з російським агресором, розробка і запровадження нових підходів до забезпечення державної та національної безпеки є одним із пріоритетних напрямів діяльності держави, від реалізації якого залежить саме існування України, її успіхи у політичній, військовій, соціально-економічній сфері. Завдання відбиття російської збройної агресії та створення гарантій сталого миру вимагає від органів державної влади України якнайскорішого впровадження ефективних систем індивідуальної, державної та національної безпеки.
Категорія безпеки як предмет філософського аналізу
Коломієць , Олександр Леонідович
;
Kolomiiets, Oleksandr Leonidovych
(Видавничий дім «Гельветика», Львівський національний університет імені Івана Франка, 2025-12-30)
У статті обґрунтовано важливість продовження філософського дискурсу феномену безпеки. Доведено, що безпека має основоположний та всеосяжний характер, тому її вивчення потребує поєднання зусиль представників багатьох наук та використання синергії міждисциплінарного підходу. Завдання філософії як методологічної дисципліни полягає у виявленні таких засадничих ознак категорії безпеки, які можна було би використовувати для формування її характеристики стосовно різних рівнів та різних сфер суспільного життя. На основі аналізу результатів наявних досліджень установлено, що найчастіше безпеку визначають як стан суб’єкта чи системи, що характеризується відсутністю загроз та потреби захисту. З позицій найширшого розуміння, у контексті філософії, в антропологічному аспекті безпеку пов’язують із проблемою самої можливості життя, його збереженням і захистом; у соціальному – з проблемами суспільних цінностей, засадами і критеріями розвитку людини чи соціуму; у функціональному – з проблемами її забезпечення. Доведено, що безпека має основоположний та всеосяжний характер, тому її вивчення потребує поєднання зусиль представників багатьох наук та використання синергії міждисциплінарного підходу. Завдання філософії як методологічної дисципліни полягає у виявленні таких засадничих ознак категорії безпеки, які можна було би використовувати для формування її характеристики стосовно різних рівнів та різних сфер суспільного життя. На основі аналізу результатів наявних досліджень установлено, що найчастіше безпеку визначають як стан суб’єкта чи системи, що характеризується відсутністю загроз та потреби захисту. З позицій найширшого розуміння, у контексті філософії, в антропологічному аспекті безпеку пов’язують із проблемою самої можливості життя, його збереженням і захистом; у соціальному – з проблемами суспільних цінностей, засадами і критеріями розвитку людини чи соціуму; у функціональному – з проблемами її забезпечення. Доведено, що категорію безпеки найчастіше розкривають з позицій статичного (стан) та динамічного (процес) підходу, в системі її зв’язків з категоріями загрози та небезпеки. У межах онтологічно-філософського підходу безпеку найчастіше розуміють як специфічну форму реалізації різних аспектів життя людини (соціуму), що детермінує їх рефлексивно-ціннісне самовизначення стосовно небезпеки як загрози для самого їх існування. Обґрунтовано методологічну доцільність та ефективність аналізу безпеки в парадигмі проблеми буття, з позицій онтологічного підходу, а саме: не просто як відсутність загроз, а як передумову та основу буття, що об’єктивуються на різних рівнях (природа, людина, суспільство) та є необхідними умовами повноцінної життєдіяльності. Зважаючи на аналіз результатів наявних досліджень, установлено, що розкриття властивостей безпеки традиційно пов’язується з: властивостями об’єкта, з яким вона пов’язана; установленням сфери, до якої належить об’єкт безпеки; її класифікацією за рівнями та видами. Переважно безпеку розглядають як соціальне явище, без урахування її онтологічної сутності, розкриваючи при цьому її похідні (вторинні) ознаки. Констатовано, що такий підхід не дає можливості виділити та розкрити сутнісні ознаки безпеки як філософської категорії. З огляду на те, що безпека належить до системи філософських категорій, які мають екзистенційне вираження та засадничий характер, обґрунтовано доцільність аналізу феномену безпеки з позицій онтологічного підходу, в парадигмі проблеми буття. Виділено та розкрито ознаки безпеки як філософської категорії, як-от: 1) основоположність, виключна необхідність для існування будь-якого предмета чи явища; 2) методологічна значущість для розкриття сутності інших видів (систем) безпеки; 3) пов’язаність із категорією буття; 4) апофатичність змісту, можливість його пізнання лише через протилежність; 5) суб’єктивність, належність до системи людської свідомості; 6) наявність соціального змісту. Визначено перспективні напрями подальших досліджень безпеки як філософської категорії: 1) використання синергії загальнофілософських, спеціально-філософських та міждисциплінарних методів; 2) виявлення зв’язків категорії безпеки з іншими поняттями і категоріями, пов’язаними з проблемами буття, а також зв’язків між її загальносистемними та специфічними складниками; 3) розширення та вдосконалення змісту виявлених ознак безпеки; 4) дослідження категорії безпеки з позицій феноменологічного підходу.
Критична філософія Імануїла Канта та її розвиток в класичній німецькій традиції
Коломієць , Олександр Леонідович
;
Kolomiiets, Oleksandr Leonidovych
(Видавничий центр КНЛУ, 2025-12-30)
Мета статті – здійснити інтегральний аналіз кантівської критичної філософії з акцентом на його етичну складову та використовуючи метаантропологічний підхід Київської світоглядно-філософської школи окреслити проблематику нерозкритих питань надмірної суб’єктивності, абстрактності та догматизму всеохоплюючої системи німецького ідеалізму які призвели до завершення епохи класичного ідеалізму та формування філософії XIX–XX. Методологія дослідження ґрунтується на історико-філософському, герменевтичному та компаративіському методах. Аналізуються тексти Канта та його послідовників, реконструюється логіку їхніх філософських систем, а також виявляється внутрішні суперечності та діалектичний розвиток ідей. Наукова новизна полягає в системному аналізі трансформації кантівських понять (трансцендентального ідеалізму, синтетичних апріорних суджень, “речі в собі”) у філософських системах Фіхте, Шеллінга та Гегеля. Робота акцентується на подоланні дуалізму феномен / ноумен, пропонуючи новий погляд: кантіанський розрив (межі знання) – не бар’єр, а динамічна суперечність, яку наступники розвивають до рівня абсолютного ідеалізму, як основу для сучасної етики, з урахуванням метаантропологічного підходу. Результати дослідження. Критична філософія І. Канта започаткувала новий етап у західній думці встановивши апріорні межі для теоретичного пізнання і універсальну етичну основу для практичної дії. Його Три “Критики” склали систему, де пізнання, мораль і естетичне судження були розділені, але пов’язані трансцендентальним суб’єктом. Наступні представники класичної німецької традиції здійснили спробу подолати встановлені Кантом межі та побудувати абсолютний, моністичний ідеалізм: Кантівський критицизм став необхідною відправною точкою, але лише його діалектичний розвиток у класичній німецькій філософії дозволив проголошеним Кантом ідеям досягти свого піку – створенню всеосяжної системи абсолютного ідеалізму.
Національна безпека в контексті трансдисциплінарності
Коломієць, Олександр Леонідович
;
Kolomiiets, Oleksandr Leonidovych
(Видавничий дім «Гельветика», Львівський національний університет імені Івана Франка, 2025-12-30)
Статтю присвячено сучасним питанням дослідження національної безпеки. Проаналізовано сутність трансдисциплінарного підходу як сучасної наукової парадигми й інноваційної стратегії наукового пошуку. Визначено, що його застосування до дослідження явища національної безпеки на сучасному етапі розвитку людства є потребою в якісно новому осмисленні глибоких трансформаційних процесів у всіх сферах соціального буття людини й модифікацій безпеки. Висвітлено відмінності в дослідженні багаторівневих і складних об’єктів з позицій дисциплінарного, міждисциплінарного та трансдисциплінарного підходів. Акцентовано, що в межах традиційної парадигми національну безпеку досліджують лише за окремими її аспектами. Але розвиток сучасного наукового знання засвідчує, що традиційна дисциплінарна модель наукового пізнання малоефективна для дослідження складних, гібридних, багаторівневих явищ, до яких належить і національна безпека. Усе це вимагає застосування нових методологічних підходів до вивчення й аналізу національної безпеки на основі інтеграції гуманітарного, технічного, природничого та соціального знання в єдину систему. Проаналізовано зміст і завдання наукового опрацювання питань національної безпеки відповідно до положень Хартії трансдисциплінарності. Зокрема, дослідження національної безпеки має передбачати такі аспекти, як: гуманітарний складник національної безпеки та принцип взаємодоповнення; архітектоніка національної безпеки, представлена різними рівнями реальності; визнання діалогу культур і важливого значення освіти, культури й релігії. Акцентовано на сучасному трактуванні загроз національної безпеки та їх класифікації. Ґрунтовне дослідження національної безпеки як соціального явища можливе за умови визнання фундаментальних складників трансдисциплінарності, якими є строгість (ригор), толерантність і відкритість.
Климчук, Олександр