Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Правова визначеність як основа правової безпеки
(Одеський державний університет внутрішніх справ., 2026-04-13) Дручек, Олена Василівна; Druchek, Оlena Vasylivna; https://orcid.org/0000-0002-7460-8137; Волуйко, Олексій Миколайович; Voluyko, Oleksiy Mykolayovych; https://orcid.org/0000-0002-0894-5004
У статті, з рахуванням наявних результатів досліджень, доведено, що за сучасних умов правова визначеність, як принцип та режим правового життя, є не лише не лише однією з умов ефективної дії верховенства права, а й основою ефективної реалізації та захисту прав людини та передумовою безпечного і ефективного функціонування державного механізму.
Запропоновано розуміння понять правової безпеки, правової визначеності, принципів правової безпеки, розкрито їх зміст.
Проаналізовано систему зв’язків між принципом верховенства права та принципом правової визначеності і доведено, що принцип правової визначеності є підпорядкованим спеціальним принципом, у якому деталізується зміст верховенства права, зокрема, в аспекті формальних вимог щодо чіткості, зрозумілості і доступності права, а також процесуальних вимог щодо чіткості, зрозумілості і доступності правосуддя.
Доведено, що правова визначеність є одночасно і умовою, і засобом (інструментом) забезпечення принципу верховенства права. Як умова, правова визначеність безпосередньо уособлює ключові характеристики права, якими є передбачуваність, визначеність та стабільність. Як засіб – гарантує зрозумілість та доступність законів, дозволяє передбачати наслідки своїх дій, мати певні законні очікування.
Доведено, що правова визначеність є принципом та режимом функціонування права, реалізація якого має слугувати забезпеченню стабільності суспільних відносин, що якраз і є одним із аспектів суспільної безпеки.
Військова дисципліна як правовий інститут: загальнотеоретичний аналіз
(Міжнародний класичний університет імені Пилипа Орлика, ФОП Малець Василь Васильович та Futurity Research Publishing, 2026-04-30) Дручек, Олена Василівна; Druchek, Оlena Vasylivna; https://orcid.org/0000-0002-7460-8137
У статті уточнено зміст понять «військова дисципліна», «правовий інститут»; обґрунтовано належність поняття військової дисципліни до категорії правових інститутів; розкрито особливості правового інституту військової дисципліни.
Визначено, що військова дисципліна, як бездоганне і неухильне одержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, установлених законами України, військовими статутами, також наказами командирів (начальників), є основою реалізації військової служби у частинах і підрозділах Сил оборони України, а її рівень є визначальним чинником оцінки стану їх боєготовності та готовності виконувати завдання за призначенням. Акцентовано, що в умовах протистояння російській збройній агресії належний рівень військової дисципліни у частинах і підрозділах Сил оборони є передумовою не лише військового та правового порядку, а й засобом забезпечення державного суверенітету та територіальної цілісності, обороноздатності та національної безпеки України. Доведено, що військова дисципліна є категорією, що належить до сфери військової організації держави і військового управління та є складовою галузі військового права.
Антитерористична політика України в умовах протистояння збройній російській агресії: актуалізація концепту
(Запорізький національний університет, Видавничий дім «Гельветика», 2026-03-30) Дручек, Олена Василівна; Druchek, Оlena Vasylivna; https://orcid.org/0000-0002-7460-8137
У статті доведено, що у війні проти України росія не просто вчиняє акти тероризму, а реалізує політику державного тероризму, яку запропоновано розуміти як системну, цілеспрямовану діяльності російської держави, що реалізується або фінансується нею, і полягає у застосуванні насильства, погроз насильством, створенні атмосфери страху серед цивільного населення України, з метою його примусу, залякування або підкорення, для досягнення своїх злочинних цілей.
Обґрунтовано, що державній терористичній політиці росії у якості контр-засобу Україна має протиставити власну антитерористичну політику (політику протидії тероризму), під якою запропоновано розуміти діяльність Української Держави та уповноважених нею інститу¬цій, спрямовану на запобігання терористичній діяльності, її виявлення, припинення, мінімізацію наслідків терактів і притягнення винних до відповідальності.
Виділено та розкрито ознаки антитерористичної політики України та доведено, що основними організаційно-правовими формами її реалізації є: превентивна (профілактична); оперативно-силова; організаційно-інституційна; зовнішньо-політична, а також, в умовах про¬тистояння російській агресії – здійснення заходів, спрямованих на оборону держави та безпосередня протидія терористичним загрозам.
Виділено основні детермінанти впливу на зміст антитерористичної політики України, зокрема: поєднання антитерористичної діяль¬ності з воєнними діями; реалізація в умовах правового режиму воєнного стану; інтеграція суб’єктів антитерористичної діяльності із скла¬довими Сил безпеки і оборони; широке залучення оборонних і безпекових сил та засобів; спрямування проти держави-агресора росії загалом; посилена увага до інформаційної безпеки тощо.
Обґрунтовано основні вимоги до змісту концепту антитерористичної політики України та визначено першочергові кроки до його формування.
Безпека, державна та національна безпека як категорії права та правові цінності
(Ужгородський національний університет, 2026-03-19) Дручек, Олена Василівна; Druchek, Оlena Vasylivna; https://orcid.org/0000-0002-7460-8137
У статті проаналізовано підходи до поняття безпеки та запропоновано її розуміння як нормативно забезпеченого і соціально гарантованого стану захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх та зовнішніх загроз, який забезпечується правовими засобами через діяльність уповноважених суб’єктів.
Запропоновано розуміння поняття правових цінностей як певних значущих і корисних для людини та суспільства природних чи суспільних благ, які об’єктивуються на рівні правосвідомості, знаходять свій вираз у позитивному праві, пов’язані з «духом» права, реалізуються та захищаються державою.
Розкрито правову природу та аксіологічну цінність особистої, державної та національної безпеки. Доведено, що безпека є одночасно умовою, засобом, і способом об’єктивації гарантованого правом індивідуального та колективного блага, що полягає у захищеності індивіда, держави чи суспільства від загроз їх подальшому існуванню і розвитку.
Виявлено і розкрито зв’язок між категоріями безпеки і права. Доведено, що право є інструментом забезпечення безпеки, а особиста, державна, національна безпека – необхідною умовою функціонування права. Співвідношення права і безпеки як правових категорій полягає у тому, що право формує, регулює та гарантує безпеку, а безпека забезпечує реальність і дієвість права.
Доведено, що безпека, як і право, має єдину аксіологічну природу та має виключне значення для особи, держави, нації. Виділено характеристики, що дозволяють віднести безпеку до системи правових цінностей. Зокрема, це: соціальна значущість, фундаментальність для існування людини і суспільства; морально-ціннісна обумовленість; виконання ролі основи для реалізації правового порядку; об’єктивація у правових нормах, «дусі» права; універсальність; гарантованість, забезпечуваність; правова охорона з боку держави.
Визначено, що подальше удосконалення концепцій особистої, державної, національної безпеки як правових категорій і правових цінностей залежатиме від розширення і поглиблення методології теоретико-правових досліджень, пов’язаних із проблемами безпеки, права, правових цінностей, а також досліджень, пов’язаних із забезпеченням особистої, державної та національної безпеки.
Трансформація змісту понять тероризму, державного тероризму, терористичних практик в контексті агресії росії проти України
(Військова академія (м. Одеса), Видавнича група «Наукові перспективи» Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління, 2026-02-10) Дручек, Олена Василівна; Druchek, Оlena Vasylivna; https://orcid.org/0000-0002-7460-8137
У статті, на основі існуючих підходів до поняття терору, розкрито сутність та співвідношення понять «тероризм», «терористичні практики», «державний тероризм». Доведено, що поняття терору, як форми репресій, пов’язане, передовсім, із способами та методами здійснення внутрішньої політики за умов недемократичного політичного режиму, а поняття тероризму, як суспільно небезпечних діянь, змістом яких є грубе і беззмістовне використання сили, cтворення атмосфери страху з метою досягнення певних цілей – із діями держав чи інших суб’єктів на зовнішньополітичній арені.
Систематизовано підходи до ознак тероризму, сформовано їх перелік, виділено та розкрито сутність найсуттєвіших обов’язкових ознак тероризму, таких як: реалізація методом грубого і беззмістовного насильства; наявність певної, як правило, політичної, мети; намір викликати і використати у своїх цілях суспільний страх і соціальний резонанс.
Обґрунтовано та запропоновано розуміння терористичних практик як сталих або повторюваних дій, способів чи методів діяльності держави, організації чи політичної сили, які полягають у систематичному застосуванні або погрозі застосування насильницьких, незаконних дій, і які спрямовані на залякування населення з метою впливу на політичні рішення, поведінку іншої держави або суспільства.
Доведено, що тероризм є категорією, що має кримінально-правовий та віктимологічний характер і використовується, переважно, для визначення складу злочину. Терористичні практики є категорією соціально-політичного характеру, використовується, здебільшого, для характеристики конкретних механізмів масового терору. У випадку реалізації терористичних методів і практик як інструменту зовнішньої політики вони об’єктивують поняття державного тероризму або ж політики державного тероризму.
Установлено, що попри відсутність у міжнародному праві юридично закріплених термінів «державний тероризм» чи «політика державного тероризму», існує перелік дій, які за умов їх системності і масштабності можуть розглядатися як прояви державного тероризму. Зокрема, це: воєнні злочини; злочини проти людяності; геноцид; ведення агресивної війни. У більшості випадків умовою реалізації таких злочинів, їх «політичним тлом», є агресія чи агресивна війна.
Проаналізовано загальну тактику дій російської федерації у війні проти України та доведено, що російська агресія проти України є відкрито терористичною. Терористичні практики росії в Україні є системними, масштабними, спрямованими проти мирного населення, і мають на меті створення атмосфери страху і морально-психологічного виснаження. Зазначене корелюється із класичним розумінням тероризму як насильства, спрямованого на досягнення політичного ефекту шляхом залякування.
Доведено, що розв’язана росією війна проти України є не лише фактом агресії як міжнародно-правового злочину, а фактом реалізації росією політики державного тероризму. Зазначені дії російської федерації слід розцінювати як посягання на міжнародний мир і безпеку, а саму російську федерацію – як державу-агресорку і державу-терористку