Browsing by Author "Myna, Volodymyr"

Now showing 1 - 2 of 2

Судові докази та їх форма в цивільному процесуальному праві України: перспективи змін в конструкції
(Міжнародний університет бізнесу і права, 2025) Мина, Володимир Валентинович; Myna, Volodymyr
У статті досліджено теоретико-практичні аспекти форми судових доказів в цивільному процесі України. Визначено, що судове доказування необхідно розглядати як єдність двох складових елементів: логічного і процесуального. Процесуальна форма судових доказів, в свою чергу, містить джерело інформації і певний спосіб її надання до суду. Саме специфіка джерела впливатиме на спосіб доведення інформації до суду, її дослідження та оцінки. Доведено, що поняття «засіб доказування» і «джерело доказу» не можна змішувати, адже вони є різними за змістом, хоча на практиці їх нерідко змішують, розглядають як синонімічні. Визначено, що зміст доказів – це відомості про факти, отримані в передбаченому законом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, що мають значення для правильного розгляду і вирішення справи. Процесуальну форму доказів визначено як регламентовані процесуальним законодавством способи надання до суду інформації, що має значення для правильного розгляду і вирішення справи, які виступають в ролі регуляторів, що дозволяють систематизувати і адаптувати відповідну інформацію для потреб судочинства. Аргументовано, що судовий доказ володіє і змістом, і формою, що складають нерозривне ціле. Обґрунтовано, що наявність необхідної процесуальної форми визначається не тільки приписом закону щодо зовнішньої форми доказу, а й нормативно встановленим порядком отримання доказової інформації з відповідного джерела. У цьому сенсі від наявності або відсутності процесуальної форми залежить юридична сила доказу. Наголошено на необхідності чіткого розмежувати поняття допустимості доказів і юридичної сили доказів. Запропоновано дефініцію поняття «юридична сила доказів у цивільному судочинстві», що являє собою відповідність доказу цивільним процесуаль ним критеріям допустимості, що є результатом відповідної оцінки з боку суду. Зазначено, що відповідність доказу процесуальним критеріям допустимості доказів без відповідної судової оцінки не є проявом юридичної сили, а лише підставою для визнання наявності такої. Акцен товано увагу, що втрата доказом юридичної сили є наслідком визнання доказу недопустимим. Запропоновано перспективне введення поняття нон-фігуративних цивільних процесуальних доказів, форму яких не можна суворо регламентувати, основною метою якого є надання максимальної свободи судам у можливості залучення до цивільного процесу важливої інформації по справі, одержуваної з самих різних джерел. Наголошено, що список таких доказів можна характеризувати як відкритий, розцінюючи появу в судочинстві нон-фігуративних доказів як факту позитивного характеру, що дозволяє говорити про формування вільної моделі доказування новітнього зразку.
Юридична відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби: проблеми кваліфікації, реалізації, звільнення від реалізації
(Київський інститут Національної гвардії України, 2025-11-28) Бейкун, Андрій Леонардович; Beikun, Andriі Leonardovich ; https://orcid.org/0000-0002-4895-1361; Пелагеша, Олександр Григорович; Pelahesha, Oleksandr; https://orcid.org/0000-0003-4158-5888; Мина, Володимир Валентинович; Myna, Volodymyr; https://orcid.org/0000-0002-1523-4737
У статті визначено та розкрито зміст окремих теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із юридичною відповідальністю за самовільне залишення військової частини або місця служби (СЗЧ) та звільненням від неї. Доведено, що правильна кваліфікація юридичної відповідальності за СЗЧ, разом із запровадженням дієвого механізму звільнення від неї, є запорукою підтримання необхідної чисельності підрозділів Сил оборони, рівня їх боєздатності у забезпеченні захисту України від російської агресії. Установлено, що запровадження принципу часткової декриміналізації юридичної відповідальності за СЗЧ об’єктивно обумовлює певні проблеми його реалізації, повязані, зокрема, із: а) розумінням нормативного змісту ст. 407, 408 КК України, ст. 172.11 КУпАП; б) кваліфікацією юридичної відповідальності за СЗЧ; в) дією механізму звільнення від юридичної відповідальності за СЗЧ. Виявлено та розкрито окремі проблеми нормативного змісту ст. 407 КК України та ст. 172.11 КУпАП, як-от: а) закріплення вичерпного переліку ситуацій нез’явлення без поважних причин; б) відсутність закріплення поняття поважної причини; в) відсутність закріплення критеріїв самовільності. З метою вдосконалення підходів до розуміння нормативного змісту ст. 407 КК України, ст. 172.11 КУпАП запропоновано розуміння понять поважної причини, самовільного залишення військової частини або місця служби, механізму звільнення від юридичної відповідальності за СЗЧ. Виявлено та розкрито зміст окремих проблем кваліфікації юридичної відповідальності за СЗЧ, таких як: а) міра (ступінь) суспільної небезпеки СЗЧ; б) відмежування СЗЧ від дезертирства; в) визначення часового виміру СЗЧ. Запропоновано розуміння механізму звільнення від юридичної відповідальності за СЗЧ як сукупності нормативних, інституційних та організаційних складових, які комплексно регулюють питання щодо: а) порядку звернення військовослужбовця, який прийняв рішення щодо добровільного повернення із СЗЧ, до уповноваженого органу; б) проходження відповідної процедури в межах компетенції відповідного органу або/чи судового розгляду; в) проходження процедури переводу (факультативно); г) поновлення на службі; ґ) відновлення грошового та інших видів забезпечення. Установлено, що сьогодні зазначений механізм перебуває на стадії становлення, тому йому притаманні певні недоліки, які може бути усунено шляхом удосконалення нормативного регулювання та застосування відповідних інструментів.