Мина, Володимир ВалентиновичMyna, V.V2025-08-202025-08-202025Мина В.В. Судові докази та їх форма в цивільному процесуальному праві України: перспективи змін в конструкції. Правові новели. Науковий юридичний журнал. 2025. №25. С.22-32. https://doi.org/10.32782/ln.2025.25.032663-5623https://elar-kingu.kyiv.ua/handle/123456789/1009google.scholarhttps://doi.org/10.32782/ln.2025.25.03https://orcid.org/0000-0002-1523-4737У статті досліджено теоретико-практичні аспекти форми судових доказів в цивільному процесі України. Визначено, що судове доказування необхідно розглядати як єдність двох складових елементів: логічного і процесуального. Процесуальна форма судових доказів, в свою чергу, містить джерело інформації і певний спосіб її надання до суду. Саме специфіка джерела впливатиме на спосіб доведення інформації до суду, її дослідження та оцінки. Доведено, що поняття «засіб доказування» і «джерело доказу» не можна змішувати, адже вони є різними за змістом, хоча на практиці їх нерідко змішують, розглядають як синонімічні. Визначено, що зміст доказів – це відомості про факти, отримані в передбаченому законом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, що мають значення для правильного розгляду і вирішення справи. Процесуальну форму доказів визначено як регламентовані процесуальним законодавством способи надання до суду інформації, що має значення для правильного розгляду і вирішення справи, які виступають в ролі регуляторів, що дозволяють систематизувати і адаптувати відповідну інформацію для потреб судочинства. Аргументовано, що судовий доказ володіє і змістом, і формою, що складають нерозривне ціле. Обґрунтовано, що наявність необхідної процесуальної форми визначається не тільки приписом закону щодо зовнішньої форми доказу, а й нормативно встановленим порядком отримання доказової інформації з відповідного джерела. У цьому сенсі від наявності або відсутності процесуальної форми залежить юридична сила доказу. Наголошено на необхідності чіткого розмежувати поняття допустимості доказів і юридичної сили доказів. Запропоновано дефініцію поняття «юридична сила доказів у цивільному судочинстві», що являє собою відповідність доказу цивільним процесуаль ним критеріям допустимості, що є результатом відповідної оцінки з боку суду. Зазначено, що відповідність доказу процесуальним критеріям допустимості доказів без відповідної судової оцінки не є проявом юридичної сили, а лише підставою для визнання наявності такої. Акцен товано увагу, що втрата доказом юридичної сили є наслідком визнання доказу недопустимим. Запропоновано перспективне введення поняття нон-фігуративних цивільних процесуальних доказів, форму яких не можна суворо регламентувати, основною метою якого є надання максимальної свободи судам у можливості залучення до цивільного процесу важливої інформації по справі, одержуваної з самих різних джерел. Наголошено, що список таких доказів можна характеризувати як відкритий, розцінюючи появу в судочинстві нон-фігуративних доказів як факту позитивного характеру, що дозволяє говорити про формування вільної моделі доказування новітнього зразку.ukСтаттяцивільне судочинствоцивільний процессудові доказидоказуваннядопустимість доказівюридична сила доказівформа доказівзміст доказівнон-фігуративні доказидоказова інформаціяелектронні доказиcivil proceedingsvideoconferencingjudicial proceedingsprinciples of the videoconferencing systemmechanism for implementing the principles of the videoconferencing systemregulatory componentinstitutional componentprocedural com ponentArticle347.9