Ефективність мобільних груп при боротьбі з безпілотними літальними апаратами противника: досвід українсько-російської війни

Abstract

У статті досліджено особливості діяльності мобільних вогневих груп (МВГ) у системі протиповітряної оборони України, що набули широкого застосування в умовах повномасштабної війни, розв’язаної Російською Федерацією. Автор аналізує передумови створення таких груп, їхню структуру, склад, озброєння, функціональні завдання та тактичні переваги. Мобільні вогневі групи стали важливим елементом адаптації української армії до нових викликів війни, зокрема боротьби з дронами-камікадзе, БпЛА та крилатими ракетами. Особлива увага приділена технічному оснащенню МВГ, серед якого — зенітні установки ЗУ-23-2, великокаліберні кулемети (ДШК, Browning M2), переносні зенітно-ракетні комплекси (типу «Ігла», «Стінгер», «Piorun») та додаткові засоби виявлення цілей. Описано тактичні підходи до застосування МВГ: мобільність, раптовість, здатність швидко змінювати позиції й ефективно реагувати на повітряні загрози. У статті також розглянуто труднощі, з якими стикаються ці підрозділи, зокрема нестача сучасних технічних засобів, брак транспорту, обмежене нічне бачення, а також потреба у професійному навчанні особового складу. Водночас підкреслено значну роль міжнародної допомоги у покращенні матеріального забезпечення МВГ. На завершення автор окреслює перспективи розвитку мобільних вогневих груп в Україні, включаючи впровадження новітніх технологій (лазерна зброя, системи штучного інтелекту), розширення навчальної бази, удосконалення взаємодії з іншими елементами ППО та інтеграцію МВГ у систему територіальної оборони. Стаття є актуальним і комплексним дослідженням ролі МВГ у сучасній воєнній доктрині України та підтверджує їхню ефективність у новітніх бойових умовах.