Радіаційна безпека як складова національної безпеки України: аналіз інцидентів із джерелами іонізуючого випромінювання (2020–2025 рр.).

Abstract

У статті представлено результати комплексного аналізу інцидентів, пов’язаних із виявленням у незаконному обігу джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) на території України у 2020–2025 роках. Дослідження виконано на основі відкритих офіційних повідомлень, опублікованих на вебпорталі Державної інспекції ядерного регулювання України (ДІЯРУ), що відображають динаміку, структуру та географію втрати регулюючого контролю над ДІВ різного призначення. На підставі систематизації 40 верифікованих випадків визначено основні тенденції розвитку проблеми, типові джерела походження, а також найбільш поширені радіонукліди, серед яких домінують Ra-226, U-238, Pu-239 та Cs-137. У роботі проаналізовано діапазони потужності дози іонізуючого випро-мінювання, зафіксовані під час інцидентів, та показано, що переважна більшість випадків характеризується рівнями, які перевищують встановлені санітарні норми, що свідчить про потенційну небезпеку таких джерел для персоналу і населення. Проведено просторовий аналіз, який виявив нерівно-мірний розподіл подій – із концентрацією у промислово розвинених регіонах України (м. Київ, Донецька та Дніпропетровськаобласті). Отримані резуль-тати підтверджують залишковий, постіндустріальний характер незаконного обігу ДІВ, зумовлений наявністю списаних або втрачених приладів радянсь-кого виробництва. Показано необхідність подальшого вдосконалення системи державного нагляду, міжвідомчої взаємодії та інформаційного обміну у сфері радіаційної безпеки. Визначено обмеження дослідження, пов’язані з використанням виключно відкритих повідомлень ДІЯРУ, тоді як офіційні щорічні звіти установи містять ширшу статистику та додаткові технічні параметри подій. Перспективи подальших досліджень полягають у поглибленому опрацюванні звітних даних ДІЯРУ для створення науково обґрунтованої моделі оцінювання ризиків втрати регуляторного контролю над джерелами ІВ. Результати роботи мають практичне значення для підвищення ефективності державного моніторингу, планування заходів реагування та вдосконалення підготовки підрозділів радіаційного, хімічного і біологічного захисту (РХБЗ) у контексті забезпечення національної безпеки України